Олеся Покорна - место жительства и мобильный номер

Танути у ніжності твоїй:, Розчинятися й летіть в повітрі…, І ховатись в шкарлупі своїй, Боячись, що пропаду на світлі…, Мов метелик я лечу щодня, На вогонь очей які так манять., Хоч пручаюсь так уперто я, Підлітаю до вогнів, що надять., Знаю, що можливо і згорю, , І політ останнім моїм стане…, Не зважаючи на страх іду, Відчуваючи, що лід розтане

Позвони мені першого квітня, , Пожартуй, що ти любиш мене., І нехай хоч обманом розквітне, Мого щастя віконце сумне., , Хай до серця пригорнеться слово, , Як ранковий промінчик до трав., Подзвони мені ввечері знову, І признайся, що ти жартував., , Я заплачу, стерплю, зрозумію, , Кину докір на перше число, І ніколи спитать не посмію, , Чи то гірко, чи смішно було

Я – жінка. Ви чуєте, люди, я свічка, Запалена Господом на віки, Неправда, що я - ребро чоловіче Цю казку придумали чоловіки. Я – жінка. Я – річка бурхлива й неспинна, Що в повінь зриває верхи берегів, Хто каже, що я підкорятись повинна? Це ще одна вигадка чоловіків. Я – жінка. Природою створена пісня, Яку чоловік заспівать не зумів, Я – мрія і спогад, майбутнє й колишнє, Я – щось незбагненне для чоловіків, Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна На думку не можна надіть кайдани, Це ти мене в рабство продав, чоловіче, І грішна я стала з твоєї вини. Та я лише жінка, я прагну кохання, Я все пробачаю тобі наперед, З твоєї криниці - я крапля остання, Для вуст твоїх згірклих - я липовий мед Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля І гоїти рани візьмуся тобі, Я плачу від щастя, сміюся в журбі. Я – жінка, я дійсно слабка половинка, Нехай переможцям лаврові вінки, Історію творять, звичайно, мужчини, Але лише так, як захочуть жінки!

...Щоб загорнутись в мене всю Не треба знати чия ніч. Я перетворюю красу У те що дивно лиш мені...

Либеральные

християнка