Настя Ткачук - место жительства и мобильный номер

все крім металу

Сумерки

Інтуіція, Інфошок

Що посієш те й пожнеш. В жiнцi по справжньому може розiбратись тiльки одна людина - паталогоанатом! просто когда тебе волосы с лица убирают, знали бы вы, сколько в этом нежности, трепета и любви. уж побольше, чем в вашем "я люблю тебя". Удалить файл "люблю его"? Да. "Вы уверены?" Да. Файл используется. Пожалуйста, сначала разлюбите, потом удаляйте.

Я – жінка. Я травинка. Я роса. Я без кохання – як калина на морозі. Як чорний шовк, м’яка моя коса. Як дикий мед, горенять мої сльози. Я жінка. Я вродилася такою. Це задля тебе в мене руки білі, І голос плине тихою водою, І материнством квітне моє тіло. Я жінка. Я співуча, як струна. Ти лиш торкни – і озвуся синьо. Тебе чекаючи, була віки одна, І хочу народити тобі сина. Я – жінка. Я травинка. Я роса. Залиш мене. Й вернись до мене знову З любові народилася й краси, Народжувать і жить мені в любові… Імен моїх ніхто не назове, Бо я собі їх назбирала досить. Ні, я не та, що греблі рве, Я та, що їх будує і підносить. Не руйнувати – створювати світ. Його коріння, віти, лист і крону. Бо я – троянда, я вишневий цвіт, Я яблуко і виноградне гроно. І ваша ніч, і ваш весняний день, Наріжний камінь у будівлі храму, Що із моїх піднесено пісень, Хоч вашими збудовано руками. Та хто ж я? Хто? Себе питаю знов. Я та, що світло в темряву приносить, Бо я – весна, бо я - сама любов, Я жінка. І хіба цього не досить? Я жінка! Ви чуєте, люди, я свічка, Запалена Господом на віки. Неправда, що я – ребро чоловіче, Цю казку придумали чоловіки. Я – жінка, я річка бурхлива й неспинна, Що в повінь зриває верхи берегів. Хто каже, що я підкорятись повинна? Це ще одна вигадка чоловіків. Я – жінка. Природою створена пісня, Яку чоловік заспівать не зумів. Я мрія і спогад. Майбутнє й колишнє, Я щось незбагненне для чоловіків. Я жінка, як думка одвічна. На думку не можна надіть кайдани, Це ти мене в рабство продав, чоловіче! І грішна я стала з твоєї вини. Та я лише – жінка. Я прагну кохання. І все пробачаю тобі наперед. З твоєї криниці – я крапля остання, Для вуст твоїх згірклих – я липовий мед. Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля, І гоїти рани візьмуся тобі. Я – непередбачена, незрозуміла, Я плачу від щастя, сміюся в журбі. Я – жінка. Я дійсно слабка половина, Нехай переможцям – лаврові вінки! ІСТОРІЮ ТВОРЯТЬ, ЗВИЧАЙНО, МУЖЧИНИ, АЛЕ, ЛИШЕ ТАК, ЯК ЗАХОЧУТЬ ЖІНКИ!

Умеренные