Німецька Вівчарка - место жительства и мобильный номер

Коротка історія про Німецьку вівчарку . Німецька вівчарка (як заводська культурна порода) існує менше 100 років. Собаки, яких називають предками німецької вівчарки, згадуються ще в літописах VII століття. Це були великі, сильні і вражаючо витривалі тварини, що охороняли стада домашніх тварин і майно господаря. Селяни їх нещадно експлуатували . Вони цінували вівчарку за розум і витривалість. Перегонивши стада з весни і до пізньої осені, собака в день «намотував» до 200 кілометрів! Для порівняння: вовк може пробігти за добу приблизно 80 кілометрів. Крім того, німецька вівчарка відмінно тримала оборону від сірих хижаків і навіть в бою з кабаном могла взяти верх. Поважали її мисливці і за незвичайне чуття на борсука і того ж кабана. Першим власником німецької вівчарки вважають полковника німецької кавалерії Макса фон Штефаніца. Саме він створив перший стандарт і написав монографію про німецьку вівчарку. Штефаніц був геніальний селекціонер. Він міг не тільки генерувати ідеї, але і прекрасно утілювати їх на практиці. Він поєднував в своїй роботі інтуїцію і логіку, безпомилково прогнозував і аналізував селекційні дії. Точкою відліку роботи з породою називають 1882 рік, коли на виставці в Ганновері був представлений Грейф – невеликий пес сірого кольору. Він був виведений в результаті схрещування масивних приземистих собак півночі Німеччини з легкими високоногими собаками півдня. Через два роки фізичні і службові дані породи завоювали широке визнання, і встало питання про застосування цих собак в армії. І під час Першої Світової війни вони вже служили на варті Вітчизни, а у Франції в цей же час вони набули широкого поширення як поліцейські собаки. У СРСР собаки потрапили перед Другою Світовою війною. У країні з'явилося багато розплідників по розведенню німецьких вівчарок. Собак ввозили з Німеччини і, в першу чергу, робили упор на призначені для користувача якості. Але в післявоєнний період «залізна завіса» закрила дорогу і кінологам. Була введена заборона на використання зарубіжних собак. На цій хвилі з'явилася східноєвропейська вівчарка. Собаківники не називають її породою, а вважають явищем, тому що від німецької вона відрізнялася тільки зростанням. Але, проте, зміни стандарту і структури породи призвели до того, що німецька вівчарка в нашій країні майже виродилась. У середині 60-х, нарешті, на це звернули увагу і поставили питання руба – треба терміново повертатися до класичного стандарту «німця». І після майже трьох десятиліть копіткої роботи в 1989 році пройшла перша Всесоюзна виставка в Москві в кінноспортивному комплексі «Бітца». Потім був організований Союз власників німецьких вівчарок СРСР (СВНО СРСР), пізніше перетворений в РСВНО. Починаючи з 1991 року регулярно проходять виставки і інші заходи.

доброта и честность