Виктория Романова - место жительства и мобильный номер

Створюю шедеври з ниток... Катаю вірші.

Залежно від настрою

Лиля 4ever, Игла, Реквием по мечте

Яке там телешоу....тут життя одне суцільне...ТЕЛЕШОУ.

М.Уєльбек "Платформа", Л.Дереш "Культ", "Поклоніння ящірці", "Трохи пітьми", С Жадан, Анхель де Куатьє "В поисках скрижалей"(7 книг).....ну ще багато чого.

Як прислухатися до стверджень оточуючих...то моє життя і є суцільна гра...мене вобше не існує....я вигадка хворої на голову людини..

Всякий видит, чем ты кажешься, немногие чувствуют, кто ты на самом деле! Есть только люди и их поступки. Когда они готовят себя к жертве, они остаются ни с чем. Когда же дарят, тогда обретают. Создавая свою жизнь, не жди попутного поезда. Все равно неизвестно, какой из них и куда идет. Любовь, если это любовь настоящая, это дорога в один конец. Здесь не срежешь, не повернешь назад, не переночуешь в придорожном отеле. Любая ошибка — это сход с дистанции. Любовь — это длинный путь без права на ошибку. Путь длиною до первой ошибки. Кто собрался идти, должен идти... В этом счастье. Жизнь выбирает тех, на кого она может положиться. Она выбирает тех, кто сможет вращать Ее колеса. Среди нас есть те, кто едут в телеге, а есть те, кто эту телегу толкает. Если тебе многое дано, то с тебя многое и спросится. Другой отвечает только за себя, что, впрочем, уже немало, но ты отвечаешь и за других, а это уже тяжелая ноша. Чтобы любить, нужно иметь что-то внутри, какой-то особенный надрыв, внутренний излом. Да, чтобы любить, нужно быть ненормальным — чуть-чуть сумасшедшим, чуть-чуть несчастным, чуть-чуть отчаянным. самое простое кажется тебе сложным до тех пор, пока ты боишься... Свет скрыт в каждом человеке, и это подлинная его сущность. Когда этот Свет поднимется над страхом, когда Он будет выше и сильнее страха, тогда сам человек и сделает свой выбор. До тех пор, пока люди поражены страхом, они слепы.

Моє життя не викликає загального схвалення - кажуть: в сіданці шило, в голові - запалення. Коли мислю - обов"язково знайомлюся з основою, коли говорю - то не язиком, а мовою. Маю безліч знайомих, а друга - жодного, вино - ліпший товариш, цигарка - найкраща подруга. Собі створила принципи, обмежила себе рамками, маю кохання, яке загине під уламками. Ночами - плачу та мрію, вдень - не вірю нікому. І завжди ставлю крапку там, де можна поставити кому...Йдучи на побачення, тримаю серце зав"язаним. Найважливіше слово завжди лишається несказаним. Зустрічати - не треба, проводжати - не можна! Не пруся за масами, не женуся за модою, живлю себе образами, тішу себе свободою. Хто хоче стати мені другом повинен бути готовим латати рани душі відвертим, лагідним словом. Та кожного, хто до мене в притул наближається, я панічно боюся, я відверто лякаюся. Моє життя - наче вічно незарахована сесія, мій нормальний життєвий стан - глибока депресія. І кожному претенденту я готова кричати : ЛЮДИ! НЕ ЛІЗЬТЕ В ДУШУ, ШОБ ТАМ ГАДИТИ І ПЛЮВАТИ!... Іду через чорний тунель, нічого не бачу, нічого не відчуваю... посеред темряви змінюється бачення життя, змінюються вдічуття страху, за мною поїзд, я його відчуваю я чую його звук, та я не втечу, я не відійду, я скоро помру, я до серця принисну його, лезо ножа, завдяки якому вийде душа, та не змінить щось моя сльоза. Для чого життя, воно як сміття, секунди сповіді, не змінять вирок на суді, черга іде, підійшла і моя, що сказати є? - нема, настала темна смуга, для цього ненадійного життя. Не вірю брехні, що пишуть в книжках, не вірю картинам, що бачу в очах, я залишилася одна, і не дипресія це, відгуком самотності це можна назвати, відчаю та розчарування, коли тебе посилають, всі ті, перед ким ти склонився, ті, в кому тече твоя кров... забудь, забудь усе, забудь мене, слів мені не стає, щоб продовжити далі, емоцій багато, та всі ростуть в мені. Заплакати в чотирьох стінах, почути своє ехо, почути себе, більш нічого, більш нікого..........

Умеренные

۩۞۩ ˜”*°•.Бог есть. Бог один.•°*”˜۩۞۩

личное развитие

интеллект и креативность

компромиссное

негативное